Так зароджувалася Християнська демократія!

26 квітня 1988 року у місті Львові проходив мітинг, присвячений жертвам Чорнобиля, і тут уперше в Україні замайорів синьо-жовтий прапор, який підняли християнські демократи, члени Українського Християнсько-демократичного Фронту. Це були перші паростки творення політичної організації християнського спрямування.

З 1 листопада 1988 року УХДФ вже починає у своїй діяльності послуговуватись статутними та програмними засадами, що і вважається офіційною датою  його створення. 13 січня  1989 року відбувся перший зїзд УХДФ, на якому було прийнято програму з чітко задекларованим курсом, спрямованим на здобуття самостійності України:

– досягти повної політичної незалежності України як держави – одвічного права українського народу бути вільним народом на власній землі;

– вивести всі іноземні війська з території України й утворити національну армію;

– ліквідувати наслідки насильної русифікаторської політики;

– реорганізувати КДБ, залишивши за ним тільки функції розвідки і контррозвідки.

УХДФ – за реальну рівноправність усіх народів, проти расизму, великодержавного шовінізму, проявів зневаги та утискування інших народів.

За безкомпромісну позицію щодо питання самостійності України комуністичний режим вважав християнських демократів екстремістами і піддавав жорстокому переслідуванню.

“Прийти до повного розуміння ідей християнської демократії означає вистраждати її по тюрмах, камерах, концтаборах, перебуваючи на грані життя і смерті, відчувши суть тоталітаризму кожною клітинкою тіла і душі. Саме тоді з’являється той особливий стан, у момент якого поет-повстанець написав “Україно моя розіп’ята! О, як тяжко тебе любити!”

Так боляче і в той же час з великою любовю та стражданням говорив ці слова один із кращих синів України, перший лідер християнських демократів Василь Січко. Вирісши в національно свідомій сімї  батьків-політв’язнів, Василь пройшов тернистий шлях патріота.

Його перший полум’яний виступ на могилі  композитора, автора пісні “Червона рута” Володимира Івасюка, де він звинуватив комуністичний режим і КДБ у вбивстві українського патріота, призвів до виключення з Київського університету, де Василь навчався на факультеті журналістики, а далі – тюрми, концтабори і невпинна боротьба за волю України.

Єдиною підпільною українською структурою, яка діяла особливо на теренах Західної України з 1946 по 1990 р., була Українська Греко-католицька Церква, і, безумовно, що священики цієї церкви брали активну участь у творенні християнської демократії. Так за благословенням єпископа Павла Василика народився Український Християнсько-демократичний Фронт.

Великими сподвижниками в поширюванні ідей християнської демократії були священики УГКЦ Ілько Лесів, Михайло Гаврилів.

22 квітня 1990 р. у Львові відбувається  другий з’їзд УХДФ, який перейменовується в Українську Християнсько-демократичну партію, будучи вже вагомою політичною силою, визнаною Світовим Християнсько-демократичним Інтернаціоналом, а її голова Василь Січко  приймає запрошення на всі засідання християнських демократів Європи.

„Саме страх руйнує кожного з нас. Подолання страху – базова умова демократії”, – писав британський філософ Джон.

Для подолання страху в людей у період комуністичного режиму християнські демократи проводили багатотисячні акції протесту, на яких приймалися резолюції дій, спрямованих на знищення комуністичного імперського поневолення. Сотні тисяч людей, беручи участь в акціях протесту, за один день позбувалися рабського страху, що полонив їхні душі десятки років. Народжувався новий народ – народ сили духу і чину.

Справа релігії, її оборони перед наступом безбожницького комунізму, справжнє сповідування живої християнської віри – найважливіша справа не тільки самої церкви, але і всього народу, всіх  національних сил. Саме з таким розумінням 29.07.1990 року в місті Тернополі християнські демократи провели 50-тисячний мітинг, присвячений 125-ій річниці з дня народження слуги Божого Митрополита А. Шептицького.

Цей день став для сотень тисяч тернопільців початком шляху безкомпромісної боротьби з тоталітарним комуністичним режимом за здобуття незалежності Української держави.

1992 рік став початком розколу християнської демократії, що був започаткований вже новітніми спецслужбами, котрі стали виконавцями волі зароджуваного класу олігархів.

Багато чого довелося винести і пережити. Загинув Василь Січко, вбили священника Ілька Лесіва. Проте Українська християнська демократія вистояла, залишаючись впливовою політичною силою в суспільстві.

 Часом збирання каміння для християнських демократів став 2003 рік, коли 12 квітня відбувся об’єднавчий з’їзд Християнсько-Демократичного союзу з обласними організаціями  партій УХДП, ХДПУ, Всеукраїнського об’єднання християн, лідером якого є голова комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, член фракції „ Наша Україна”  Володимир Стретович.

Хто єднає – той від БОГА!

 Прес-служба партії
Християнсько-Демократичний Союз