Ніколи більше! 

     Християнсько-Демократичний Союз розпочав реалізацію проекту «Пам’ять: Ніколи більше!», присвяченого вшануванню жертв Голодомору. В рамках проекту передбачається проведення круглих столів та інших заходів з метою формування у широкого загалу усвідомлення насамперед духовно-моральних причин та наслідків трагедії.

     Ми закликаємо усіх вірних християнських Церков, зокрема наших однопартійців,  усіх громадян України, незалежно від їхньої конфесійної належності, 22 листопада у 19.00 на всякому місці, де б вони не були, у своїх серцях звершити молитву до Господа за безневинно загублених під час Голодомору та за те, щоб нас не спіткала у майбутньому така біда. 

     За оцінками істориків, кількість жертв Голодомору на Україні становить близько 10 млн. осіб. Взимку та навесні 1933 р. в Україні щоденно гинули десятки тисяч селян, зокрема дітей.

     Водночас 1932 р. з України впродовж 1932-1933 рр. було експортовано близько 3,5 млн зерна. Така кількість зерна цілком могла врятувати людей, що голодували. Проте це вочевидь не входило у плани тодішнього більшовицького керівництва. 

     Як таке могло статися на теренах, які ще з Х сторіччя було прийнято вважати християнськими? Які це мало наслідки у духовній та моральній сфері для нашого народу?

     Голодомор став природним наслідком безбожницької ідеології. Ідеологія, що заперечує існування Бога, не може з повагою ставитися і до життя чи гідності людини як Божого творіння. Саме таке заперечення розв’язувало руки комуністичним діячам, надавало їм можливість нехтувати життям мільйонів. Водночас, ставши на шлях війни з Богом, комуністичний режим природно мав розв’язати війну з тими, хто відкидав це заперечення і попри комуністичні тези продовжував сповідувати віру в Творця і Спасителя.

     Тому ми можемо розглядати Голодомор не лише в контексті боротьби комуністичного режиму з українським селянством, але й у контексті боротьби з Христовою Церквою, яка традиційно була сильною в Україні, та з її вірними, більшість з яких складали на початку ХХ сторіччя саме селяни.

     Голодомором традиційно християнському народу було зроблено примусове щеплення матеріалізму, глибоко вкорінено думку про пріоритетність їжі перед духовними цінностями. Саме звідси ностальгія у деяких за колишнім режимом, тому що раніше мовляв ковбаса була по 2.20. Традиційна для українського селянина психологія господаря, здатного самотужки забезпечити добробут своєї родини, була примусово замінена іншою парадигмою: не треба нічого прагнути, треба просто виявляти лояльність до системи і миска їжі тобі забезпечена.

     Події Голодомору та подальших репресій призвели до насаджування страху в людські душі. Було знищено людську гідність, а на її місце насаджено рабську покірливість режиму перед страхом голодної смерті.

     Наслідки цього і на сьогодні залишаються ще далеко не подоланими. Хоча безумовно певним проривом, подоланням цього всеохоплюючого страху стали події Майдану 2004 р. Не в прив’язці до тих чи інших персоналій, а в сенсі готовності і здатності відстоювати свої ідеали. І хоча певні персоналії не виправдали очікувань, що покладалися на них, але ідеали, заради яких сотні тисяч людей готові були стояти днями і ночами на морозі, зокрема особистої свободи і гідності, від того не втратили своєї вартості.

     Хто може оцінити ступінь духовного і морального зламу в душах людей, християн, доведених до поїдання собі подібних, і свідків цього безумства?!

     А хто може оцінити ступінь духовних і моральних перетворень в душах тих, хто відбирав у селян останнє (а далеко не всі ж них були якимись прибульцями чи то з міста чи то з іншої національності – були ж і свої, сусіди), чи то виконуючи настанову партії, чи то такою ціною думаючи врятувати себе і свої родини. І таки врятували, і вижили, принаймні тоді. І залишили потомство…

     І ми сьогодні в значній мірі є тим потомством. Чи не тому для багатьох сьогодні поняття мораль, совість, страх Божий значно поступаються поняттям достаток, успіх, кар’єра? І чи не з цього потомства і значна частина тих, хто сьогодні перебуває у владі вже незалежної України?

     А перетворення виборів в змагання тих, хто дасть більше гречки, чи бодай обіцянок – чи не з цього самого рядку?

     А скільки в результаті Голодомору дітей, які вижили, стали безбатченками, а отже не отримали нормального батьківського виховання в родині, в тому числі й християнського? Дітей, що самі від батьків не отримали у спадок християнських цінностей, а отже і неспроможних передати їх вже своїм дітям. Чи не тому попри 17 років без комуністичного режиму, попри тисячі відбудованих храмів ми ще продовжуємо говорити про необхідність духовного відродження України. Бо відбудувати храми виявилося набагато легшим, так само як і навчитися хреститися по святах, ніж відродити справжню духовність у своїх душах.

     Важливо усвідомлювати ці духовні і моральні наслідки Голодомору. Без звільнення від негативної духовної спадщини – без покаяння як шляху до очищення – неможливий рух особистості вперед, а отже неможливий і рух вперед держави. Той, хто пізнав Бога, для кого вищими цінностями стали добро, любов, правда і справедливість, поправді є вільним від страху, залежності та тиску. А тому здатним до руху вперед, до вчинку. Навіть якщо це лише голосування по совісті під час виборів.

     Правда про Голодомор є жахливою, проте вона необхідна для нас сьогоднішніх як нагадування про те, до чого веде відступ від Бога.

     Урок Голодомору є засторогою щодо тих політичних сил, які або є спадкоємцями безбожницької ідеології, або своєю практичною діяльністю заперечують заповіді Христові, щодо тих, для яких ціль виправдовує засоби, а власні гасла є дорожчими за свободу, гідність і життя громадян. «По плодах їх пізнаєте їх», - говорить Господь. Вибір за нами. Голодомор почався тоді, коли гасло, власний політичний інтерес стали дорожчими за людину. Таке не повинно повторитися. Ніколи більше! 

                                             Господи Ісусе Христе Сину Божий!

     Упокой душі рабів Твоїх, загублених Голодомором, прости їм гріхи, сотвори їм вічную пам’ять. Спаси і помилуй нас, щоб нас не спіткало таке горе. Амінь.